Олександр Вашків

Олександр Вашків

379

Потрохи знимкую, бо світ прекрасний, але мало хто це бачить.
А поміж тим:
– вчуся любити життя, як батько умів, і долюбити...
– кохаюся у погляді дружини і щемом озивається серце в обіймах дитячих рученят
– заздрю материнській здатності спати і не випускати з рук немовля
– розкошую в проміннях ранкового сонця і баную, коли воно ховається за небокрай
– не кусаю своїх кулаків, бо, може, знадобляться
– шукаю та не знаходжу нікого, хто б сміявся щиріше за немовлят
– часом думаю, чи був би цей світ таким, якби мене у ньому не було
– переконаний, що усе робити слід добре, або не робити ніяк
– визнаю, що, на превеликий жаль, ми не є такими жертовними, як квіти
– від того, як давно я не розчісувався, можна довідатися, наскільки я безтурботний
– життя надто коротке, щоб поспішати
– вважаю, що за будь-яких обставин варто залишатися самим собою!

учасник з липня 2017